Місто, в якому мене немає

Життя мангаки нелегке. Тяжка і копітка праця гідно винагороджується в окремих випадках. Авторські роботи, в які були вкладені душа та повчальний посил, не завжди досягають сердець читачів. Якось зрозуміти, що ти порожня і нудна людина, яка не здатна на більше, найбільший страх у житті мангаки. Сатору Фудзінума [Satoru Fujinuma] теж автор. У свої двадцять вісім років він працює не покладаючи рук і прагне наміченої мети. Однак не всі автори генії, і далеко не в кожного виходить висловити себе у своїх роботах. «Яким має бути головний герой? », «Чи повинен бути досить схожий на мене? », «Чого йому не вистачає? », «Чого не вистачає мені? Такими питаннями щодня задається Сатору і, як багато хто, боїться одного разу побачити себе порожнім і нудним. Але хіба порожні та нудні люди можуть так само вправно помічати у своєму оточенні різні дрібниці? Чи можуть вони, скориставшись цим, із безмежною самовіддачею допомагати людям? Саторові може. Але визнавати це в собі те, що робить його далеко не посереднім, він не хоче. Втім, як і називати свій дар надприродним. Адже, по суті, цей похмурий мангака може не просто помічати дрібниці. Він може, хоч і мимоволі, «перемотувати» час назад, що точно не можна назвати звичайним. Але навіщо йому дана ця сила? Можливо, для того, щоб виправити помилки минулого? Адже колись давно, коли друзям та знайомим Сатору загрожувала небезпека, він, будучи дитиною, не зміг їм допомогти. Це досі тяжким тягарем лежить на його плечах. І ось тепер, коли затаїлася загроза з минулого знову показала ікла, здатність Сатору дуже витончено проявила себе, але тим самим і надала йому можливість не допустити трагедію, що вже сталася.