Скажи: "Я люблю тебе"

Кому потрібні двоособливі друзі, довірившись яким, одного разу з гіркотою зрозумієш, що дружба нічого не варта? Колись давно Мей Татібана вже обпеклася, і «друзі», які ще вчора дарували усмішки, відвернулися, пішли, перетворилися на розпливчасті обриси незнайомих людей, що майоріли на горизонті. Серце дівчини було розбите, уламки, розтоптані. Але на відміну від багатьох, які зазнали такого розчарування, Мей не дозволила зробити із себе ізгоя, а віддала перевагу захиститися сама, представивши ізгоями всіх навколо. Вона твердо вирішила: більше ніхто не зробить їй боляче. Гаразд, можливо, не все так просто, як звучить. Ігнорувати кожного не так просто. Але поки що принаймні створений Мей образ мовчазної і байдужої дівчини ще жодного разу не підводив. Не підводив, не підводив, а тут, раз! - І підвів. Адже на горизонті, суцільно усіяному недружелюбними та чужими фігурами, з'явився усміхнений, привабливий і дратівливо самовпевнений Ямато Куросава. З якоїсь тільки йому відомої причини хлопець, здається, запал на Мей і з простецьким «Давай дружити? » прилип до неї не гірше за банний лист. І тут хоч злі пики шикуй, хоч з розвороту пробивай, не відвертишся. Усім своїм виглядом Мей показує, що не принцеса, замкнена у вежі неприступного замку. Лицарі в сяючих обладунках можуть скакати повз, порятунку вона не потребує. Але чому тоді не хто інший, а саме Ямато прийшов на допомогу в момент, коли допомоги чекати не було від кого? І чому, щоб урятувати, йому довелося її поцілувати? Але головне «чому», що так і залишилося без відповіді: чому, але все-таки чому, вона ніби все своє життя цього хотіла?