Повітря

Навряд чи можна припустити, що державний візит до Таїланду для невеликої європейської монархії відбувається не дуже гладко. Передбачалося, що це буде добре відрепетирований захід. Наче символ дружніх відносин, дипломатичної довіри та ще одного глави співробітництва між країнами. Для високопосадовців це була ретельно спланована церемонія з прийомами, протоколами та публічними проявами поваги. Але для принцеси ця подорож означала набагато більше. Вона розглядала це як дуже рідкісну можливість хоча б на мить вибратися зі світу, де все життя заплановане заздалегідь, а кожен рух контролює десятки людей. З раннього дитинства були охоронці, консультанти та наставники, які диктували, що говорити, як усміхатися і коли з'являтися на публіці. За благородною позою та бездоганними манерами була молода жінка, яка завжди сподівалася бодай раз відчути себе вільною. Як звичайний громадянин, не обтяжений титулом та обов'язками. Для супроводу такої високопоставленої особи призначено офіцера Уейо Ватінваніта. Дівчина з ідеальною репутацією та залізним самоконтролем. Серед колег вона відома як людина, яка не допускає помилок, довіряє лише фактам і ніколи не дозволяє емоціям заважати робочому процесу. Вона звикла діяти точно, швидко та холоднокровно. Тому вона сприймає нове завдання як таку серйозну місію. Завдання виглядає гранично зрозумілим. Слід забезпечити безпеку гостя, дистанцію та не допускати обставин, що виходять з-під контролю. На жаль серйозної співробітниці служби охорони, все виходить з-під бажаного контролю досить близько. Принцеса наполегливо кидає виклик графіку. Адже вона втомилася від церемоній і прагне побачити справжню країну та галасливі вулиці. А також відвідати живі ринки. Вона сперечається з кожною новою забороною, намагається уникнути нагляду та дратує доглядачку своєю непередбачуваністю. Вони одразу ж діють собі на нерви. Ніхто з них навіть не підозрює зараз, що дуже скоро всі ці сварки здаватимуться дитячою грою. Адже на одному з офіційних заходів відбувається замах.