Люблю тебе, учителю

Історія двох хлопців, учителів, які мешкають разом. Одного звуть Подмек, іншого Солар. Парадокс, але Подмек дітей швидше терпить, ніж любить, та його хлопець Солар — повна протилежність, він їх обожнює. І заради коханого Подмек готовий змиритися з цією дитячою суєтою навколо, бо стосунки з коханим для нього важливіші. І ось трапляється біда – Солар потрапляє в аварію. З ним все гаразд, він живий, але мозок постраждав так, що тепер він періодично відкочується в дитинство. Свідомість героя буквально стає як у семирічного учня. У такі моменти він навіть своє ім'я забуває і представляється не Соларом, а якимось Саном. Подмек, який і так з дітьми не особливо вмів спілкуватися, змушений 24/7 піклуватися про свою кохану людину, яка раптово перетворюється на примхливу дитину. То він у свої сім років збігає кудись шукати маму, то влаштовує щось, від чого Подмек просто за голову хапається. Друзі та знайомі, бачачи, як Подмек вимотується, починають йому натякати, що, мовляв, якщо зовсім сил немає, то й мучитися не варто... І хлопець реально на межі, він уже й сам не розуміє, як йому бути і скільки він протримається. Невже Солар так і ніколи не повернеться до нормального стану і їхнє майбутнє приречене? Але, незважаючи на всю цю складну обстановку, пробивається в цій історії і щось позитивне. Навіть у своєму «дитячому» стані Сан примудряється бути таким зворушливим і щирим, що Підмек щоразу розтає. А коли Солар повертається до дорослого стану, він каже Підмеку, як йому пощастило. І Подмек у відповідь розуміє головне. Що б не сталося, якою б важкою не була ситуація, вони завжди будуть поряд. Тому що їхній зв'язок — це більше, ніж просто стосунки, і вони обидва один для одного — опора, незважаючи ні на що.