Останнє літо

Пек До Ха – талановитий архітектор та засновник уславленої студії Pluto Atelier. Два роки тому його життя змінилося назавжди, коли він пережив не швидкоплинну закоханість, а майже нестерпно тендітне і справжнє почуття. Зв'язок із чиновницею, яка займається питаннями міського розвитку, спалахнула несподівано і наповнила його світ фарбами, яких він раніше не знав. Це було щось глибоке і рідкісне, здатне на коріння, але саме в той момент, коли все мало перейти в нове русло, вона зникла — без пояснень, залишивши за собою лише кілька скупих рядків, у яких не вистачало самої суті. З того часу він живе, як людина, яка заблукала у власній тиші. Він продовжує творити, виграє конкурси, створює архітектуру майбутнього, але всередині нього щоліта несе не радість, а відлуння її відсутності. Його дні наповнені світлом, але це світло не гріє. Він став майстром заміни болю рутиною, майстерності втечею. Все, що він створює, здається незакінченим, немов без одного важливого елемента. Для Сон Ха Ген літо стало часом, від якого хочеться втекти. Воно нагадує їй про особисті слабкості, про страх бути відкритою, про неможливість прийняти кохання, коли ти не впевнений у своїй цінності. Її відхід був продиктований не байдужістю, а навпаки - лякаючою силою емоцій. Глибоко вкорінені сумніви, тіні минулого і невпевненість у завтрашньому дні зробили її втікачкою — не від нього, а від самої себе. І ось, за іронією долі, їхні шляхи знову перетинаються. Молода людина отримує масштабний державний проект по оновленню прибережної зони, не підозрюючи, що саме колишню дівчину буде призначено від міністерства контролювати хід робіт. Їхня несподівана зустріч стає мовчазним зіткненням: погляди, в яких скупчилися місяці болю, розчарувань, не сказаних слів. Але тепер вони не мають права ухилятися — проект вимагає їхньої співпраці. Разом вони знову вчаться бути поряд, обговорювати, приймати рішення, працювати у тандемі. Між кресленнями, цифрами та професійними обговореннями поступово починає прокидатися те, що колись пов'язувало їх. Але тепер у цих почуттях немає колишньої юнацької наївності — лише обережність та усвідомленість. Він більше не чекає безнадійно, вона більше не ховається. Їхні погляди зустрічаються вже не як два поривчасті вітри, а як тихі води, що набули глибини.