У павутинні

У Південній Кореї 1970-х років, де цензурі зазнавало не лише мистецтво, а й самі мрії, живе режисер Кім, одержимий створенням справжнього шедевра. Незважаючи на успішний дебют, згодом він змушений терпіти запеклі нападки критиків, які називають його фахівцем з дешевих, нікчемних драмах. Ця критика відступає на другий план, коли після завершення своєї нової картини «Павутина» він кілька днів поспіль бачить яскраві нав'язливі сни, в яких народжується альтернативна, геніальна кінцівка його фільму. Режисер переймається непохитною впевненістю, що варто йому лише перезняти ці сцени — і на світ з'явиться шедевр. Його одержимість виливається у відчайдушну спробу викроїти для цього лише два додаткові знімальні дні. Однак плани головного героя періодично стикаються із суворою реальністю. Переписаний сценарій не отримує схвалення державних цензорів, актори не можуть зрозуміти абсурдну нову розв'язку, а продюсер затято противиться цій витівці. Занурюючись у хаос, режисер Кім виявляється заручником власного бачення: його розривають між сплутаним графіком, опором команди та фантастичними образами, що танцюють перед очима. Далі кольори чергуються: кольорові сцени, що зображують події, що відбуваються під час перших зйомок, коли знімальна група працює в умовах обмеженого часу та цензури, з акторами, які, мабуть, не дуже охоче погодилися повернутись до студії на два дні в екстреному порядку; та чорно-білі сцени, які є результатом цих студійних зйомок. Зіткнення мрії і дійсності доводить режисера до межі божевілля, але він продовжує вперто рухатися вперед з лише маніакальною ідеєю: «Якщо я зможу змінити кінцівку, народиться шедевр. Мені потрібно лише два дні!»