Примарна станція

У центрі оповіді — молода журналістка, яка втратила довіру редакції після необдуманого вчинку, який обернувся скандалом. Коли проти неї подають позов за неправомірну публікацію, її кар'єра опинилася під загрозою, а репутація — на межі краху. Прагнучи довести свою професійну спроможність та повернути повагу начальства, вона береться за нову історію, яка, як їй здається, допоможе відновити добре ім'я. Однак цей матеріал стає не просто черговим журналістським завданням, а дверима в страшний і незрозумілий світ, де тонка грань між реальністю та потойбічним розмивається з кожним кроком. Жінка прямує на стару, майже занедбану платформу станції «Оксу» — місце, віяне чутками та похмурими легендами. Там нещодавно сталося самогубство, яке на перший погляд видається банальним, але в його обставинах відчувається щось зловісне. Метро, що здавалося б, що живе за строгим розкладом, раптом стає простором, де час ламається, а логіка перестає діяти. У пошуках подробиць журналістка звертається до свого знайомого — техніки, яка працює в метрополітені. Він розповідає їй, що в день трагедії бачив на рейках дитину, яка сиділа спиною до поїзда, що наближався. Проте ані камери спостереження, ані свідки не підтверджують його слів. Це одкровення стає першим дзвіночком — випадок виявляється набагато складнішим, ніж здавалося. Чим глибше вона занурюється у розслідування, тим більше довкола відбуваються дивні події. Люди, так чи інакше пов'язані зі станцією, починають помирати один за одним — хтось гине під потягом, хтось зникає без сліду, а деякі божеволіють, запевняючи, що чують голоси з тунелю. Кожна нова смерть ніби повторює деталі попередньої, створюючи відчуття, що хтось невидимий спостерігає та керує цим циклом жаху. Головна героїня починає помічати дива у своєму оточенні: телефони дзвонять посеред ночі, у кадрах з камер відеоспостереження з'являються тіні, а відображення у склі метро не збігаються з реальністю.