Наш обідній стіл

Ютака — сором'язливий неодружений, якому близько двадцяти років. Він живе один у маленькій квартирі, оточеній тишею та самотністю. Його життя проходить у рутинному ритмі: вранці він встає, готує собі простий сніданок та йде на роботу до дизайнерської агенції. На роботі чоловік вважає за краще мовчати. Він сидить за своїм столом, занурений у свої думки, та уникає спілкування зі співробітниками. Щоразу, коли його колега Охата намагається запросити його на групові обіди, він лише чемно відмовляється. Він не почувається комфортно в компанії інших і їсть на самоті. Якось під час обідньої перерви головний герой вирішує прогулятися та влаштуватися на лавці на дитячому майданчику неподалік офісу. Він розпаковує свій домашній обід — рисові кульки, приготовані з любов'ю, і починає їсти, насолоджуючись тихою самотою. Раптом до нього підбігає маленький хлопчик із яскравими очима та усмішкою на обличчі на ім'я Тані. Дитина без вагань просить пригостити його, із захопленням куштує їжу і хвалить його чудовий смак. Проте невдовзі з'являється старший брат хлопчика Мінору. Він сердито дорікає молодшому братові за те, що той втік і потурбував інших. Наступного дня Ютака знову вирушає до парку. На його подив, він бачить знайомих людей, які чекають на нього. Вони підходять до нього із вибаченнями за вчорашній інцидент. Мінору раптом висуває цікаву пропозицію: він хоче, щоб Ютака навчив його готувати самостійно і запрошує його до себе додому на вихідні для кулінарного майстер-класу. Чоловік трохи збентежений, але, побоюючись засмутити його, погоджується. У призначений день Ютака приходить до будинку нових знайомих. Він нервує, але розслаблюється, коли помічає радісні обличчя. Коли урок добігає кінця, він збирається піти, але брати просять його залишитися, щоб насолодитися приготовленою їжею. Хлопець нервово зізнається, що соромиться їсти з іншими людьми. Однак його заспокоюють, кажучи, що вони всі як одна сім'я і що немає нічого кращого за спільну трапезу. Це вперше за довгий час, коли він із задоволенням їсть. Наприкінці дня Мінор запитує його, чи може він знову прийти. Ютака з нетерпінням чекає можливості проводити час разом щотижня, відчуваючи, як його життя набуває нових фарб. Водночас їхні стосунки починають ставати глибшими, оскільки вони стикаються з минулим одне одного.