Темно-синій поцілунок

Їхнє зближення нагадує перші промені сонця, що пробиваються крізь щільний туман недомовленості. У зв'язку з цим є тепло, справжнє і тихе, наче дотик, якого чекали надто довго. Але під поверхнею цієї м'якої близькості прихований розлом, тривожний та гостро особистий. У душі одного з них - Као - таїться щось нерозгадане, глибоко заховане і майже інстинктивно охороняється. Він береже свою таємницю, як останню надію. Не тому, що не довіряє, а тому, що боїться. Страшиться бути неправильно зрозумілим, знехтуваним, зламати ту крихку рівновагу, до якої він так старанно йшов. І чим ближче він стає до Піта, тим відчутніший тягар цієї скритності, немов кроки по тонкому льоду, під яким плескається страх бути викритим. Бажаючи розірвати замкнене коло мовчазної боротьби сина, мати юнака робить рішучий крок — влаштовує працювати приватним репетитором. Йому дають підопічного, Нона — хлопця із впливової родини. Те, що мало стати можливістю відволіктися від внутрішнього сум'яття, несподівано призводить до незвичайного витку емоцій. Взаємини між учителем та учнем зав'язуються на невидимій нитці взаємного інтересу. Вона росте повільно, як порив вітру в затишшя — тихо, але невідворотно. І хоча це ще не закоханість, вже вгадуються зачатки прихильності. І саме цю зміну особливо чуйно вловлює той, хто поряд не вперше. Поява хлопчика в житті головного героя висловлюється в іншому болючому відчутті — не гнівному, не дорікаючому, а дбайливому. Це ревнощі, за якою ховається страх втратити, бути витісненим, забутим. Бо коли любиш — кожне нове обличчя поряд із коханим стає потенційною загрозою. Відносини балансують на межі. Кожна фраза може стати поворотною, кожне мовчання сумом. Між ними зростає напруга, наче повітря наповнюється електрикою перед грозою. Неясно, що принесе завтрашній день: довгоочікуване прощення або безмовне віддалення.